Відправляючись кудись в дорогу, важливо точно знати кінцеву мету своєї подорожі, інакше це вже буде не мандрівка, а безцільне блукання. Які б не чекали в дорозі перешкоди чи випробування, якщо знаєш, куди і для чого ти йдеш, то обов’язково зможеш їх перебороти і дістатися бажаної мети.
Дуже схожий на подорож і час Великого посту. Починаючи поститися, слід розуміти для чого це мені потрібно і чого я маю досягти. Постячись, людина бореться з спокусами-перешкодами, і час від часу відпочиває та набирається нових сил в затінку Богослужінь і Таїнств, щоб рухатися далі. І кожен, хто дістанеться до кінця маршруту, отримає те – заради чого вирушав у путь – зустрінеться з Воскреслим Христом.
Найбільша спокуса, яка підстерігає мандрівника, це звести піст до гастрономічної дієти. Хай кожен з нас постійно пам’ятає, що в піст, насамперед, не можна їсти людей, і тут хай кожен поститься суворо і без послаблень.
Слова преподобного Єфрема хай постійно освітлюють серце і розум: «Господи, Царю, дай мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого», щоб не збитися нам на манівці і не заблукати в гордині.
Причастя Тіла і Крові Христових хай буде усім подорожнім тією Їжею, Яка дає сили і змогу рухатися далі вперед.
І знову звично на Великдень людей в храмах буде багато, голосно лунатимуть радісні слова «Христос воскрес!». Але тільки той, хто пройшов увесь шлях Посту від початку до кінця, хто переборов усі спокуси, які чекали на шляху, хто побачив свої власні гріхи і очистився від них справжнім покаянням, чиє серце стало чистішим, ніж було до цього – і завдяки цьому він побачив Його, він побачив, що смерті нема, той єдиний щиро і від усього серця відповість: «Воістину Христос воскрес!»