У книзі Романа Захарченка, “Борщагівська святиня”, присвяченій історії нашого храму, міститься чимало відомостей про життя і діяльність місцевих кліриків у XVIII -XX століттях. Проте неповна дослідженність наявних або й відсутність певних письмових джерел не дають змогу повністю простежити життєвий шлях персоналій, пов’язаних із минулим Братсько-Борщагівського храму. Автору книги вдалося з’ясувати (с. 60), що Лев Александрович народився 1818 року і до прийняття ним священного сану (у 27 років) був штатним працівником Київської Духовної Консисторії – адміністративної установи Київської єпархії, підзвітної Святішому Синоду Всеросійської Православної Церкви. Це свідчить про те, що отець Александрович здобув вищу духовну освіту, найімовірніше – у місцевій Київській Духовній Академії, що стала продовженням Києво-Могилянського колегіуму (з 1700 року – Академії). Дияконську хіротонію Александрович у березні 1845 року здійснив єпископ Смоленський Йосиф, а священницьку посвяту того ж місяця звершив Київський митрополит Філарет. Згодом отець Лев 13 років служив на парафіях Київського повіту. У переліку зазначено церкви сіл: Лука, Бузова та Ходосівка (усі – донедавна входили у сучасний Києво-Святошинський район). 1857 року отця Лева за сумлінне служіння було відзначено наперсним бронзовим хрестом на Володимирській стрічці. Настоятельство отця Олександра на парафії на честь ікони Божої Матері ”Живоносне Джерело” у Братській Борщагівці тривало від 1858 до 1867 року і припало на епоху кардинальних зрушень у парафіяльному житті. 1861 року єпархіальним керівництвом було прийнято рішення про початок будівництва у Братській Борщагівці нового (кам’яного) храму, замість старого, дерев’яного. Хоча понад десятиліття раніше попередній настоятель отець Феодор Сікорський Старший здійснив капітальний ремонт та нові розписи старої церкви. На сході мешканців сіл Братської, Микільської та Софійської Борщагівок, які офіційно належали до парафії “Живоносного Джерела” (на той час – 1113 душ), було утворено парафіяльний комітет з будівництва, в якому отець Лев був призначений відповідальним за фінанси. Але через неузгодженість проекту і брак коштів (храм будувався переважно з надходжень із державної скарбниці) будівництво розпочалося лише 1 березня 1866 року. Проте подальші технічні прорахунки і нестача фінансування й надалі гальмували процес будівництва. 5 липня 1867 року будівельні роботи було припинено, а наприкінці того ж року отця Лева було звільнено з настоятельства у Борщагівці та переміщено “до іншої парафії”.
Як вдалося з’ясувати, ієрей Лев Александрович був призначений настоятелем храму святого Миколая Чудотворця у містечку Чорнобилі Радомишльського повіту Київської губернії. Встановлено також, що він прослужив там до 6 жовтня 1872 року. Проте і цей храм не був останнім місцем його служіння. Часопис “Київські єпархіальні відомості”, 1872, N 21, повідомляє, що зі згаданої парафії священник Лев Александрович переміщений до села Шепеличі Радомишльського повіту (Нові Шепеличі, храм Різдва Богородиці), а тамтешній настоятель, отець Дометій Григорович призначений до храму села Музичі (Київський повіт), а священник із села Музичі, отець Павло Яссирський, переміщений у Миколаївську церкву міста Чорнобиля. Поки що невідомо, чи отець Лев завершив свій земний шлях у тому поліському селі, що зараз знаходиться у сумнозвісній Чорнобильській “зоні відчуження”. Але ось ще один знайдений документ дає інформацію про подробиці особистого життя отця Александровича у “доборщагівський” період його служіння. Так метрична книга храму святої Параскеви села Ходосівки Київського повіту за 1855 рік (ЦДІАУ, ф. 127, оп. 1012, с. 2965, ар. 4) повідомляє наступне. 31 січня 1855 року у настоятеля місцевої церкви священника Лева Іоановича Александровича та його дружини Агафії Іоанівни народився син, якого назвали Іоаном. Його хрещення відбулося у тому ж храмі. 3 лютого того ж року таїнство звершив священник церкви Різдва Богородиці з села Гвоздова Київського повіту Павло Недельський у присутності стихарного дячка Андрія Левицького. Хрещеними батьками були: командир 31-ї Воєнно-Арештантської роти штабс-капітан Іоан Петрович Петров та княгиня Марія Іванівна Долгорукова.
