Священик Іоан Наумович (1826-1891). У 1889-1890 роках був настоятелем храму ікони Божої Матері “Живоносне Джерело” на Борщагівці. Галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священик, один із провідників галицького москвофільства, засновник “Общества імені Михайла Качковського” (1874). Засновник популярної газети (далі журнал) для народу «Наука» (1871—1902).
Народився у польськомовній руській родині вчителя початкової школи в селі Кізлів, тепер Буський район, Львівська область. Мати (з дому Дроздовська) походила з родини греко-католицького священика. Початкову освіту і виховання здобув у Буську, де його батько, Григорій Наумович, працював учителем. За фінансової підтримки бузької графині Мір навчався у львівській гімназії, після закінчення якої у 1844 році продовжив освіту на філософському, а згодом на богословському факультеті Львівського університету та у Львівській духовній семінарії. Належав майбутній священик до таємної польської повстанської організації Towarzystwo Braci. Під впливом Весни народів 1848 року змінив політичні переконання на проросійські.
Через колишню участь у польських таємних організаціях був відрахований із семінарії і продовжив навчання на правничому відділенні Львівського університету. У 1849 році поновився на 3-й рік навчання у Львівську семінарію.
У 1851 році одружився з Теодорою Гавришкевич — дочкою греко-католицького священика, у тому ж році отримав висвячення із рук митрополита Михайла Левицького. Служив вікарієм (священником-помічником) у Городку, а з 1853 — парохом у Заставному (Ляшки-Королівські) та Перемишлянах. У 1871—1880 роках отець Іоан редагував двотижневик «Русская Рада».
Посол до Галицького сейму (1861—1866), австрійського парламенту (1873—1879), засновник Товариства імені Качковського. Підтримував стосунки з офіційними та клерикальними колами Російської імперії.
У 1866 році у статті «Погляд у майбутнє», яка доводила історичну спільність населення Галичини з російським народом, писав: “Яко русский человек не могу в Москве не видите русских людей, и хотя я малорусин, а они великоруссы, то таки и я русский, и они русские… Сходство нашего языка с российским есть очевидное, ибо на тех самых правилах опирается. Просвещение у нас на Руси было насамперед в Киеве, потом перенеслось на север… Русь Галицкая, Угорская, Киевская, Московская, Тобольская и пр. С точки зрения этнографической, исторической, языковой, литературной, обрядовой — это одна и та же Русь… Мы не можем отделиться Китайской стеной от наших братьев и отказаться от языковой, литературной и народной связи со всем русским миром.”
На великому політичному процесі 1882 року, відомому як “процес Ольги Грабар”, чи “справа Гниличок”) засуджений на 8 місяців ув’язнення за поширення православ’я. 1882 року був виключений з Греко-Католицької Церкви. Після відбуття кари 1884 року вперше відвідав Росію. 6 жовтня 1885 року у церкві святого Георгія у Львові прийняв православ’я. Наступного 1886-го року емігрував до Росії, був священиком у Київській єпархії.
Із переїздом на початку 1886 року у підросійську Україну на постійне проживання отець Наумович продовжує займатися просвітницькою діяльністю. Спочатку тут він здобув підтримку серед урядових кіл та вищого духовенства. Так, обер-прокурор Святішого Синоду Костянтин Побєдоносцев у листах до російського імператора Олександра ІІІ, представляючи Наумовича, дуже схвально відгукувався про нього та писав як про “вождя” “русской” народності в Галичині . Отцю Іоану Наумовичу було призначено пенсію російського уряду. Він був уведений у сан протоієрея, а імператор нагородив його нагрудним золотим хрестом.
У Братській Борщагівці, о. Іоан був священиком з кінця 1889 до жовтня 1890 року. Тут, крім звичайної душпастирської роботи, він зайнявся пасічництвом, садівництвом, поширював нові сільськогосподарські культури та навчав науки своїх парафіян. У Борщагівці, писав отець Наумович, “народъ религіозный, молодежъ любознательная, много грамотныхъ. Только въ отношеніи хозяйства все еще первобытное. Ни одного щепленого дерева […]. О травосяніи никому и не снилось”. Через це він вирішив заснувати тут сільськогосподарську школу і навіть зміг отримати на це кошти від генерал-губернатора. І. Наумович також вивчав стан розвитку пасічництва в Україні і став поширювати нові методи в цій галузі, які він раніше практикував у Галичині. Так, у м. Ізмаїл, де він був під час своєї подорожі по Україні, І. Наумович допомагав облаштовувати пасіку секретарю міської думи Василю Кощузі і переконав його в тому, щоб міська дума виділяла щорічно 200 рублів для вчителя-пасічника, який мав би постаратися про науку пасічництва, а також про поширення цього заняття в місті. Цій справі мав також допомагати пасічник із Галичини, якого І. Наумович обіцяв спеціально направити до Ізмаїла. І. Наумовича також просили створити пасіку в новозаснованому в 1889 році великою княгинею Олександрою Петрівною Романовою Покровському жіночому монастирі в Києві.
У 1889 р. І. Наумович зацікавився дискусією в петербурзькому журналі “Русскій Вєстнік”, яка велася щодо можливості переселення галицьких лемків, які емігрували в Америку, на вільні землі Російської імперії. Про це стала писати “Наука”: розповідала про можливі переваги колонізації Сибіру, Кавказу та Приамурської області Російської імперії. І. Наумович спочатку утримувався від відвертої агітації щодо переселення туди галичан. Відомості про колонізацію нових земель були спрямовані в першу чергу до тих галичан, які уже переселилися до Америки або планували туди переселятися. І. Наумович, хоч йому і подобався варіант переселення галичан, які втратили землю у себе на батьківщині, дуже обережно писав про можливі галицькі колонії на Кавказі. Але після того, як розпитав у своїх знайомих, які володіли там землею, про умови життя та ведення господарства, домовився з російською владою про виділення 500 десятин землі в окрузі Сухум-Кале для перших галицьких переселенців . І. Наумович переконував, що галичани зможуть не лише добре розвивати господарство краю, але й здійснюватимуть “цивилизаційное призваніе Россіи”, навіть краще за великоросів чи малоросів . Перша колонія була заснована за 30 км від Туапсе. Отець Іоан Наумович особисто відправився у подорож, щоб пересвідчитись, чи хороші там умови для життя. Перші колоністи з Галичини назвали свою колонію “Наумовичі”. Коли у липні 1891 р. колонію відвідав отець Іоан Наумович, то в ній поки було лише дві сім’ї з Галичини.
Помер діяльний пастир 4 (16) серпня 1891 року у Новоросійську, під час організації поселень на Кавказі для емігрантів з Галичини за загадкових обставин. Лікар, який застав отця Наумовича уже без пам’яті, вважав, що з ним стався апоплектичний інсульт, натомість його син, теж лікар, згодом повідомив, що мало місце отруєння. Протоієрей Іоан Наумович був похований спочатку в Новоросійську, а у вересні 1891 року – перепохований на Аскольдовій могилі в Києві (згідно з його заповітом). На могилу галичани привезли вінки, один серед яких був терновий. Галицькі газети, повідомляючи про смерть Іоана Наумовича, написали, що “Русь лишилась своего просвѣтителя”. Нині могила цього настоятеля Братсько-Борщагівського храму знаходиться на Лук’янівському цвинтарі (ділянка № 21, ряд 2, місце 10).
