Вселенська Батьківська субота

Присвячуючи неділю М’ясопусну нагадуванню про останній Страшний суд Христів,Церква, маючи на увазі цей суд, встановила клопотати не тільки за живих належних до неї, але і за всіх, від віку спочилих, що у благочесті пожили, всіх родів, звань і станів, особливо ж за померлих раптовою смертю, і молить Господа про помилування їх. Урочисте всецерковне поминання покійних в цю суботу (а також в Троїцьку суботу) приносить велику користь і допомогу спочилим батькам і братам нашим і, разом з тим, служить виразом повноти церковного життя, якою ми живемо. Бо порятунок можливий тільки в Церкві – спільноті віруючих, членами якої є не тільки ті, хто живі, але і всі спочилі у вірі. І спілкування з ними через молитву, молитовне їх поминання і є виявленням нашої спільної єдності в Церкві Христовій.
Встановлення вселенської батьківської суботи перед Неділею М’ясопустною належить до передання апостольського, що підтверджується Статутом Святої Церкви, укладеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на підставі найдавнішого передання, і звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання померлих, про що збереглося письмове свідчення IV століття (святий Іоан Золотоустий у Словах 62-у і 18-у).
Підставою для встановлення цього поминання послужило те, що в недільний день тижня сирного (“масниці”) Свята Церква здійснює спогад Другого пришестя Христового, і тому напередодні цього дня, як би в день, що передує Страшному суду Христовому, і притому наближаючись до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам слід увійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Христового – і святими, і тими, що живуть, і померлими, заступництвом за всіх від Адама до сьогодні (до нинішніх днів) померлих у благочесті та правдивій вірі праотців, отців і братів наших від всякого роду – молиться, благаючи Праведного Суддю явити їм Свою милість у день справедливої всім відплати.
В заупокійній єктенії в суботу м’ясопусну виголошується: «Ще молимося за спокій душ рабів Божих, праотців, отців і братів, що тут лежать і повсюди, православних християн». При цьому поіменно згадуються за особливою книжкою, «Синодиком» всі отці, матері, браття і сестри, що упокоїлись в надії на воскресіння та життя вічне.
Святі отці узаконили чинити поминання про всіх померлих з такої причини. Багато людей дуже нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І хто перелічить всі роди і види трагічної і ніким не очікуваної смерті? І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.
Ось чому святі отці, через людинолюбство, встановили, грунтуючись на вченні апостольському, здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто, – коли б, де б і як би не закінчив земне життя, – не позбувся молитов Церкви».