11 вересня Православна Церква вшановує пам’ять Усічення голови святого пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Кожне свято, яке відзначає Свята Церква, не тільки оповідає і нагадує нам історичні події з життя Христової Церкви в особистостях, які своїм життям готували людство до приходу Месії чи наслідували Спасителя та Його учнів, але й має безпосередній стосунок до нас, бо «Ісус Христос учора, сьогодні й навіки Той самий» (Євр. 13, 8).
Вшановуючи день Усічення голови Іоана Хрестителя і Предтечі, ми згадуємо конкретну подію, коли цар Ірод Антипа, сп’янілий і пристрастю розпалений, віддав наказ відтяти голову тому, «кого боявся, знаючи, що він є чоловік праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його» (Мк. 6, 20). Що ж спонукало царя вчинити те, чого в адекватному стані він і не думав робити?
Євангелист Марк пише: «Цар засмутився, але заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити…» (Мк. 6, 26). Отже, Ірод не зміг поставити Істину Божу, яку проповідував Іоан Хреститель, вище за міжлюдські, в даному випадку – не Божі, стосунки. Ірод боявся впасти в очах тих, хто возлежав з ним, вельмож, які не були його друзями по Духу, які не мали для Нього тієї цінності, що Іоан Хреститель, проте були з ним одного соціального прошарку, спілкування з ними було ознакою його суспільного іміджу. А ще важливішою була його клятва: «чого тільки попросиш у Мене, дам тобі, навіть до половини Мого царства» (Мк. 6, 23).
Найперше, тут слід згадати слова Спасителя: «не клястися зовсім…, нехай буде слово ваше: так-так, ні-ні, а що більше за це, те від лукавого» (Мф. 5; 34, 37). Ірод говорить і діє від лукавого. Він клянеться навіть половину царства дати, думаючи, що царство належить йому, забувши, хто є істинним Володарем всього світу.
Як часто і ми мислимо і діємо подібно до Ірода, привласнюючи собі те, що насправді є даром Божим і використовуючи його на власний розсуд, не звіряючись зі своєю совістю і наукою Христовою. І чи так само й ми не йдемо на компроміс із власною совістю, яка в нас є спільною звісткою Бога і людини, голосом Ангела-Охоронця, догоджаючи суспільній думці, гріховним світським відносинам.
Ми, християни, покликані стати предтечами Ісусовими для тих, хто є поруч, але дуже часто діємо, як Іроди, відсікаючи собі чи іншим голови, з вуст яких лунають слова Іоана Предтечі: «Покайтеся…».
Тому покаймося самі та перепросімо Господа за кожен конкретний випадок, коли ми на догоду світові, сп’янілі власними земними досягненнями, затьмарені земною славою, розпалені земними пристрастями, заглушили Голос Неба, який невпинно кличе нас до повернення в оселю Отця через покаяння. Це і буде найкращим вшануванням Того, хто голову свою поклав за нас усіх, хто був і є нашими предтечами дорогою повернення до Бога.
З нагоди свята в нашому храмі були відправлені урочисті богослужіння.
