5 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Іринея, єпископа Ліонського.
Світильник Ліонської землі (територія сучасної Франції) народився за багато тисяч кілометрів від місця свого святительського служіння — в малоазійському місті Смирні. До галльського міста Лугдун (нині — Ліон) Іринея направив його духовний наставник — святий Полікарп Смирнський. Колись він охрестив цього освіченого юнака, а пізніше висвятив його на пресвітера. Старий єпископ Ліону Пофин потребував допомоги, і Полікарп вважав за необхідне відрядити до нього надійного помічника. Прибувши до Ліону, Іриней за деякий час вирушив до Італії з відповідальним дорученням — доправити Римському папі Елевферію листа сповідників. У той час, коли праведник був відсутній, у місті розпочалися гоніння на Церкву, і всі знатні містяни, які визнавали себе християнами, були заарештовані й вкинуті у в’язницю. Через рік опісля мученицької смерті єпископа Пофина, у 178 році, святитель Іриней був обраний на єпископа Ліонської кафедри. Його проповідь Євангелія була настільки дієвою, що незабаром святитель навернув до віри у Христа мало не всю міську громаду Ліона.
Коли гоніння вщухли, галльський архіпастир взявся за написання богословських трактатів. Серед них була і книга під назвою «Викриття і спростування хибного знання», де праведник виклав свої аргументи на захист православного віровчення. Праця святителя збереглася й відома сьогодні як «П’ять книг проти єресей». Для спростування єретичного вчення гностиків, які стверджували, що Бог не міг втілитися, оскільки матерія сама по собі недосконала і є вмістилищем зла, Ліонський владика продовжив свої міркування про православну віру. «Слово Боже, — вчив святитель, — Ісус Христос, Господь наш, за невимовною милістю Своєю зробився тим, що й ми, щоб нас зробити тими, ким є Він. Ісус Христос, Син Божий, з надзвичайної любові до Свого творіння зволив народитися від Діви, через Себе Самого з’єднуючи людину з Богом». Спасіння людини, на думку праведника, полягає в її обоженні.
На той час почала поширюватися ще одна єресь — цього разу Маркіона, який заперечував богодухновенність Старого Завіту. Іриней Ліонський знову взявся за перо і став розвивати вчення про Єдинє Джерело Старого й Нового Завітів. «Один і той самий Дух Божий, — писав святий, — Котрий через пророків сповіщав, яким мав бути прихід Господа. Він же через апостолів проповідував, що прийшла повнота часів усиновлення й наблизилось Царство Небесне». Між вільним міркуванням про Бога і вченням про Нього Церкви праведник вибирав останнє, оскільки, по-перше, саме в Церкві Христовій зберігається спадкоємність єпископату, а, по-друге, за часом свого існування Церква старша за всі єресі.
У II столітті між християнськими громадами великої Римської імперії виникла суперечка про час святкування Пасхи. У Малій Азії християни відзначали цю подію завжди в один і той самий день — 14 нісана (весняний місяць за юдейським місячним календарем). Римський папа Віктор почав наполягати на уніфікації церковного календаря. Щоб вимоги римського архіпастиря не спричинили до розколу, єпископ Іриней від імені всіх галльських християн написав до папи звернення, в якому попереджав про можливі наслідки його непоступливості у питанні про місцеві традиції і про те, що необхідно цінувати церковний мир.
За часів правління імператора Септимія Севера почалися нові гоніння на християн. У 202 році свою голову за Христа поклав і видатний проповідник Євангелія — святитель Іриней Ліонський, частка мощей котрого зберігається у нашому храмі: у релікварії Всіхсвятського приділу.
