14 серпня Православною Церквою відзначається одне з найшанованіших свят — Винесення чесного дерева Животворчого Хреста Господнього. Також цього дня вшановується пам’ять старозавітних мучеників Маккавеїв.
У грецькому Часослові так пояснюється походження свята Винесення Чесного Хреста: «Внаслідок хвороб, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Дерево Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і на відвернення хвороб. Напередодні (13 серпня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на святій трапезі Великої церкви (на честь святої Софії – Премудрості Божої).Відтоді і до Успіння Богородиці, звершувалися літії (хресні ходи) по всьому місту, коли подавали хрест народу для поклоніння. Це і було “винесенням Чесного Хреста”». Тому в кожному православному храмі напередодні свята пiсля великого славослiв’я відбувається винесення Хреста та поклонiння йому за чином Хрестопоклонної недiлi, а після Літургії в самий день свята відправляється мале освячення води та меду нового збору (звідси народна назва свята — “Медовий Спас”). Хрест заноситься у вівтар увечері після відпусту вечірні.
Цього ж дня Церква вшановує пам’ять семи мучеників Маккавеєвих, матерi їхньої Соломонiї та вчителя їхнього Елеазара (166 р. до Р.Х.). Сім святих мучеників Маккавеїв: Авім, Антонін, Гурій, Елеазар, Евсевон, Адім і Маркел, а також матір їх Соломонія, і вчитель їх Елеазар, постраждали 166 року до Різдва Христового від безбожного сирійського царя Антіоха Епіфана. Прихильний до еллінського культу, Антіох Епіфан запровадив у Єрусалимі та по всій Юдеї язичницькі звичаї. Він осквернив храм Господній, поставивши в ньому статую язичницького бога Зевса Олімпійського, до поклоніння якому спонукав юдеїв. Багато з них відійшли тоді від істинного Бога. Проте були й такі, які глибоко сумували через падіння народу Божого і продовжували вірити в майбутнє пришестя Спасителя.
Дев’яносторічний старець-законовчитель Елеазар, який за прихильність до закону Мойсеєвого був засуджений, із твердістю пішов на муки і помер у Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Елеазара — сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія. Вони зазнали суду в Антіохії від місцевого правителя Епіфана, де, безстрашно визнавши себе послідовниками істинного Бога, відмовилися принести жертву язичницьким ідолам. Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був відданий на жахлив катуванням на очах у інших братів та їх матері; інші п’ять братів один за одним зазнали тих же мук. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення, щоб їй залишився хоч останній син, але мати зміцнювала і його в сповіданні істинного Бога словами: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так був створений і рід людський. Не страшися цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я, з милості Божої, знову знайшла тебе з братами твоїми». Юнак рішуче відхилив підлещування царя і так само твердо зазнав муки, як його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, звела руки з вдячною молитвою до Бога за те, що вона сама і діти поклали душі за закон Господа Вседержителя, й померла. Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Юду Маккавея, і він очолив повстання проти Антіоха Епіфана і, з Божою поміччю, здобув перемогу, очистивши Єрусалимський храм від ідолів. Про всі ці події розповідається в Другій Книзі Маккавеїв. Похвальні слова святим мученикам Маккавеям присвятили отці Церкви — святителі Кипріян Карфагенський, Амвросій Медіоланський, Григорій Назіанзін і Іоан Золотоустий.
Святий Григорій порівнює ситуацію в Юдеї часів Антіоха Епіфана з епохою Візантійської імперії за панування Юліана Відступника — нечестивого царя, який примушував людей відректися від віри в істинного Бога і прийняти язичництво. “І там і тут — громадяни, лояльні своєму цареві у всьому, — коли стосується віри та постає вибір між царем земним і Царем небесним, вони надають перевагу останньому”.
Святитель Григорій говорить, що “мучеництво – не просто приклад героїзму окремої людини або групи осіб — воно може бути таким, що надихає, очищує і спасає цілий народ. Іншими словами, мучеництво і сповідництво можна порівняти із викупним подвигом Христа”. Саме на подвизі сповідників віри будується і стоїть Церква, саме кров’ю мучеників вона зберігається і зростає.
Очевидно, що вже в ті часи духовна доля цілого народу залежала від твердості духу кожної окремої людини і всього народу в цілому. Можна говорити про те, що завдяки таким людям, як Елеазар, Соломонія та її сини — віра була збережена.
Так само і за часів Юліана майбутнє християнства залежало від того, наскільки стійким виявиться народ і кожен християнин в сповідуванні віри в Христа. А в епоху імператора Валента (164-178) від твердості захисників віри залежала доля Церкви — чи вистоїть вона під натиском аріанства або, підкорившись, стане на бік єретиків.
Подвиг родини Маккавеїв запевняє нас в тому, що кожен християнин повинен мати в собі мужність стати, якщо знадобиться, сповідником, мучеником і свідком істинної віри. Мільйони людей протягом всієї історії Церкви — починаючи від апостолів і завершуючи мучениками наших днів — віддавали своє життя за віру, тим самим являючись спільниками Христа в Його викупній справі.
З цього дня (14 серпня) починається Успенський піст. За суворістю він прирівнюється до Великого посту (без м’ясних, молочних і рибних продуктів) і триває з 14 по 27 серпня (до дня Успіння Пресвятої Богородиці). Лише 19 серпня в свято Преображення Господнього — один раз за весь піст — можна їсти рибу.
З нагоди свята у нашому храмі була відправлена Божественна літургія, після якої було відслужено водосвятний молебен та прочитані молитви на освячення зілля і меду.
