Часто в день православного свята Стрітення Господнього люди, які вважають себе християнами теоретично, а практично ними не являються, задаються таким питанням, що це за свято? Дехто не задає собі зразу таких запитань, але вірить в те, що чує, щось почули від бабусі, друзів, прочитали в інтернеті, може в храмі почули, але зараз, і не тільки в наш час, хоча він особливий тим, що багато інформації про ту, наприклад, істину настільки спотворено, що вона вже нею не являється як істина. Теж саме і торкнулось свята Стрітення Господнього. Чутки про це свято ходять всюди, істина з неправдою переповняє наші голови і серця. Бог і мамона став на одну ступінь в нашому суспільстві в головах теоретичних християн, але не практичних. Православіє та язичництво змішалось в одне , в головах людей безлад . Навіть так звані «віруючи», які ходять в храм Божий, причащаються та сповідаються, проповідують серед людей православіє та реінкарнацію, православіє та обряди язичництва, окультизм, целітельство та багато іншого спотворення.
В усі часи християнство боролося з язичництвом, а ось теперішній час найбільш важкий, лукавий вже не воює ззовні, а воює з середини, краде істину у людей, заміняє язичницькими обрядами. Це торкнулось і свята Стрітення Господнього. Що наш народ святкує в день свята Стрітення? Давайте спочатку дізнаємось істину. Що це за свято? Стрітення – означає зустріч. Що це за зустріч? Стрітення – це зустріч людства, в особі старця Симеона з Богом. Як ця зустріч відбулась і коли? Був такий старець Симеон Богоприємець, чоловік праведний і благочестивий – за переказами, один з сімдесяти двох учених тлумачів-перекладачів, яким єгипетський цар Птолемей II Філадельф (285-247 до н. Е..) доручив перевести Святе Письмо з єврейської на грецьку мову. Коли святий Симеон перекладав книгу пророка Ісаї і прочитав слова «Се Діва в утробі зачне…», він подумав, що це явна описка і замість «Діва» має стояти «Жінка», і вважав своїм обов’язком виправити текст. Але ангел Господній зупинив руку святого Симеона і запевнив його, що він не помре, поки не переконається в істинності пророцтва пророка Ісаї. Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої – він жив, за переказами, близько 300 років. І ось в цей день з натхнення Духа Святого він прийшов у храм. І коли Марія з Йосипом принесли Немовля Ісуса, Симеон узяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх людей, світло на просвітлення народів і славу людей Твого Ізраїля» (Лк.2:29—32)
Йосип і Богородиця були здивовані такими словами. Симеон благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, провістив Їй про Немовля: «І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, Тобі Самій душу пройме меч, щоб відкрилися помисли багатьох сердець» Лк (2:22—36).
Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна Пророчиця, вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богу постом і молитвою день і ніч, усі довгі роки свого вдівства. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і говорила про Нього всім у Єрусалимі. Це та біблейська істина, яку ми повинні не тільки знати, але і втілити в своє християнське життя.
Що спотворює свято в цей день? Це так зване свято «стрітення» бога, але не Бога-Сина в Тройці Святій, а бога Сонця. Ось що спотворює всі віки нашого людства і віки християнства на Русі, язичництво зустрічає бога сонця і в той же день християни зустрічають Господа Ісуса Христа. Настільки все змішалось в суспільстві, проповідується разом з Євангелієм і божество сонця, намагається просочитись в Церкву Христову, але ми повинні всіма силами захищати Бога і свою Церкву. Що ж святкують язичники:
Стрітення у них служить границею між зимою і весною, від чого і сама назва свята стрітення в простонародді пояснюють зустріч зими з весною: « на стрітення зима з весною зустрілася», « в стрітення сонце на літо, зима на мороз поворот». У день стрітення язичники поклонялися Сонцю: жреці Сонця робили обряди зустрічі і вітання світила, закликали тепло. А коли сонце виявлялося в зеніті, спалювали ляльку, зроблену із соломи – так звану Ерзовку. Лялька ця уособлювала собою Дух Вогню і бога Любові. Її прикрашали дарунками та підношеннями – квітами, гарними стрічками, святковими строями, і люди зверталися до неї з проханнями про добробут і процвітання. Вважалося, що своїм горінням Ерзовка знищує холод, приносить тепле літо і гарний врожай. А поки ляльку носили на жердині, закохані зверталися до неї за допомогою в любові і з проханнями про щастя в домі. На стрітення пекли млинці, круглі, золотисті – вони символізували сонце. Цим закликали його повернення. У цей день палили костри, народ веселився ритуальними танцями.
Що ми святкуємо? Ми з вами християни святкуємо Стрітення Господнє, коли втіленому Слову Божому прийшов час з’явитися на землі, тоді Провидінням Божим уготовані були деякі вибрані з чоловіків – зустріти Його чудесне, всеспасительне явище, і звістити його світу. Одним з них був повний Духа Святого старець Симеон. Свято нас вчить перш за все тій істині, що Бог вірний у всіх словах і обіцянках своїх. Він обіцяв ще Адаму і Єві, занепалим в раю прабатькам нашим, що Він пошле їм на землю Спасителя, і всьому роду людському, що і здійснилося. По-друге, свято Стрітення навчає нас тому, що Господь Сам йде назустріч, тільки робить правду чи голодним і спраглим правди, – як старець Симеон, тому що він прийшов на землю для того, «щоб сповнити всяку правду» (Мт. 3, 15) Божу і нас навчити творити правду і позбавити нас від усякої неправди, від усякого беззаконня й дарувати нам покаяння з плодами спасительними. Так і нині Христос не може мешкати в серці і тілі, повному гріха і пристрастей. І якщо хочемо мати в серцях своїх Христа, ми повинні покаятися і зненавидіти гріх, полюбивши правду та чесноту. Будемо прагнути до цієї високої гідності і ми. Будемо виявляти свою любов до Господа дотриманням Його святих заповідей, щоб і в наших серцях влаштував Господь для Себе світлі обителі, щоб і ми могли в житті своєму зробитися Богоносцями. А при відході своєму із цього тимчасового життя до життя нетлінного, вічного, від усієї душі могли оспівати, подібно праведному Симеону: « Нині відпускаєш раба Твого, Владико…»
ієрей Роман Баранов
