20 грудня 2012 року в м. Києві відбулася Національна міжконфесійна нарада «Обговорення плану участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії туберкульозу». В нараді взяв участь настоятель храму Живоносного Джерела – протоієрей Валерій Семанцо.
Нарада була організована Громадською радою для співпраці з Церквами та релігійними організаціями при МОЗ України та Комісією з питань соціального служіння ВРЦіРО за підтримки ГО «Інтелектуальна перспектива». Зібрання мало на меті продовження міжконфесійного діалогу щодо ролі та внеску українських Церков та релігійних організацій у національну відповідь на епідемію туберкульозу та узгодження їх взаємодії між собою та держаними і громадськими організаціями у сфері протидії епідемії.
Під час наради епідеміологічну ситуацію в Україні представив заступник директора Всеукраїнського центру контролю за туберкульозом Міністерства охорони здоров`я України. «Рівень захворюваності туберкульозом в Україні у 8-10 разів перевищує показники розвинутих країн. За останні роки все більшою проблемою стають стійкі до туберкульозних препаратів форми захворювання, а також поєднання ВІЛ-туберкульоз», – розповів представник МОЗу. Державні гроші на боротьбу із туберкульозом витрачають лише на закупівлю медпрепаратів. Щодня на туберкульоз захворюють 90 українців, 27 – помирають. Кожен десятий хворий на туберкульоз в Європі — українець, констатував експерт.
Практичним досвідом залучення Церков і релігійних організацій до протидії епідемії туберкульозу в Україні поділилися священнослужителі з Дніпропетровська та Херсонської області. Слово священнослужителя, який звертає увагу пастви на важливість охорони здоров’я загалом і боротьби з епідемією туберкульозу зокрема, завжди буде важливим доповненням до будь-якої загальнонаціональної чи місцевої кампанії.
Священнослужителі можуть розвінчувати «міфи» щодо інфікування та лікування хвороби, а в боротьбі зі стигматизацією (соціальним виключенням осіб, котрі перехворіли на туберкульоз) слово пастиря може стати вирішальним, адже досі ні лікарі, ні соціальні працівники, ні неурядові організації не змогли досягти великих успіхів у цьому питанні. Однією з проблем як виявлення, так і лікування туберкульозу є вкрай обмежений доступ лікарів до груп ризику – безхатченків, жебраків, сезонних робітників і т. п. Місцями, де такі люди регулярно збираються, є пункти харчування та нічліжки або ж релігійні громади, які надають благодійну допомогу. Лише священнослужителі таких громад мають регулярний доступ до цих вразливих груп населення. Крім того, місцем концентрації хворих на туберкульоз й надалі залишаються колонії та в’язниці. Можна виділити дві типові проблеми: неприхильність до лікування в колонії і припинення лікування після звільнення. В обох випадках йдеться про ставлення самого хворого до лікування. В усіх цих питаннях дуже важливою є роль та позиція священнослужителя.
У підсумковому документі наради її учасники звернулися до ієрархів Церков і релігійних організацій, громад, а також віруючих усіх конфесій з проханням проявити відповідальність та ініціативність у протидії поширенню туберкульозу в місці свого служіння та розробити спільну концепцію і стратегію дій, скеровану на подолання всієї сукупності проблем, пов’язаних з епідемією.
