Великого славослів’я урочисто виносять хрест на середину храму, де він залишається увесь тиждень. Після кожного богослужіння відбувається особливе поклоніння хресту. Зауважимо – про хрест йдеться в усіх піснеспівах цієї седмиці, але не про страждання на Спасителя хресті, а про перемогу і радість. Мало того, ірмоси другого недільного канону взяті з Великоднього богослуження: «Воскресіння день», і канон є немов би парафразом пасхального канону.
Сенс цього зрозумілий: ми досягли середини Великого посту. З одного боку, фізичний і духовний подвиг, якщо він серйозний і послідовний, уже дається взнаки, відчувається втома.
Ми потребуємо допомоги і підбадьорення. З іншого боку, зазнавши цієї втоми, піднявшись на половину гори, нам уже проглядається кінець нашої подорожі, і сяйво пасхального світла стає яскравішим. Великий піст – це час нашого саморозпинання, досвід, нехай і обмежений, Христового заклику, що його ми чуємо в євангельському читанні цього дня: «…Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8,34). Проте ми не можемо взяти свого хреста і йти за Христом, якщо не приймемо Його хреста, що його Він узяв заради нашого спасіння. Нас спасає Його хрест, а не наш. Тільки Його хрест надає сенсу і сили нашим хрестам.
Це й пояснює нам Синаксар Хрестопоклонної неділі:
«Того ж дня у третю неділю посту ми святкуємо поклоніння чесному і животворчому Хресту – ось із якої причини: в час сорокаденного посту ми неначе розпинаємо себе… і відчуваємо певну гіркоту, тугу і відчай, – і нам подається животворящий Хрест, який підсилює і підбадьорює нас; нагадуючи нам про муки Христа, він зміцнює і розраджує нас… ми подібні до подорожніх, що довго мандрують важким шляхом; втомлені, вони бачать розкішне дерево і сідають перепочити під його зеленим шатром; трохи перепочивши, немов оновлені, вони продовжують свою путь; так і тепер, у постовий час, на журному шляху подвигу, святі Отці вознесли животворящий Хрест, що дарує прохолоду і свіжість, щоб ми далі змогли мужньо і легко завершити шлях… Або візьмімо інший приклад: коли проходить цар, то спершу з’являються його знамена і скіпетр, а затим і самий цар іде, радіючи своїй перемозі, і з ним веселяться його піддані; так і Господь наш Ісус Христос, Котрий бажає показати Свою перемогу над смертю і явитися у славі дня Воскресіння, посилає попереду Себе Свій скіпетр і Своє знамено — животворящий Хрест, що сповнює нас радістю і готує, наскільки для нас можливо, зустріти Самого Царя і прославити Його перемогу…
Усе це на тижні посеред святої Чотиридесятниці, адже свята Чотиридесятниця подібна на гірке джерело сліз, що ллються з розлуки, постового подвигу і смутку… Однак Христос втішає нас, як мандрівників у пустелі, аж доти, коли приведе Він нас до духовного Єрусалиму Своїм Воскресенням… бо Хрест зветься і є Древом Життя, посадженим посеред раю; тому й святі Отці вознесли його посеред святого Великого посту, нагадуючи разом блаженство Адама і те, як він його позбувся; а також, що куштуючи з цього Древа, ми більше не вмираємо, але оживаємо…»
Отож, зміцнені і підбадьорені, ми розпочинаємо другу половину Великого посту. Ще тиждень — і в четверту неділю ми чуємо: «Син Людський буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, трього дня, воскресне» (Мр. 9, 31). Тепер основний акцент, що досі наголошував на нашому розкаянні і подвигу, переноситься на події, що відбулися «задля нас, людей, і нашого ради спасення».
З нагоди свята у нашому храмі були звершені урочисті Богослужіння.
