та вшановує пам’ять святителя Христового Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської (379).
Обрізання Господнє – це велике свято Православної Церкви. Обрізання з часів Авраама в юдеїв здійснювалося над восьмиденними хлопчиками і служило знаменням входження в союз (завіт) із Богом.
Разом з обрізанням, прийнятим Господом як знак Завіту Бога з людьми, Він отримав також ім’я Ісус (Спаситель), як печать Свого служіння справі спасіння світу (Мф. 1, 21; Діянь. 3, 6, 16; Фил. 2, 9, 10). Ці дві події, що відбулися на самому початку земного життя Спасителя, нагадують християнам, що вони вступили у Новий Завіт з Богом і «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2, 11). Саме ім’я християнина засвідчує про вступ людини у Новий Завіт із Богом.
Святкуванням обрізання Церква стверджує віру в те, що Спаситель був Боголюдиною і прийняв істинне тіло людини, а не примарне, як учили деякі єретики.
Початок свята відноситься до перших століть християнства. До нас дійшли повчання отців Церкви IV ст. на нього – Амфілохія Іконійського, Григорія Нісського, Амвросія Медіоланського та інших. Від V ст. збереглась бесіда на день обрізання Максима, єпископа Туринського. У IV ст. з відзначенням Обрізання було поєднано святкування пам’яті святителя Василія Великого, тому в цей день служиться Літургія Василія Великого. Святкування триває один день і є одночасно завершенням урочистості Різдва Христового.
Отже, у Старому Завіті обрізання було знаком союзу Бога з Авраамом і його нащадками. Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів єдинобожної релігії, підкорення себе відповідним обов’язкам. Невиконання цього закону означало його порушення та спричиняло виключення з членства народу Божого.
Однак слово «обрізання» вживається у Старому Завіті часто і в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, вуст, вух, тобто про необхідність бути слухняним Богові чи бунт проти Нього. Христос, Який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого обряду. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність виконання Господнього закону та надавши йому нового значення – новозавітного.
Церква у події обрізання Ісуса Христа наголошує, насамперед, на жертві й самозреченні – кожен християнин покликаний практикувати обрізання від гріховних та злих намірів.
Святитель Василій Великий, архієпископ Кесарії Каппадокійської «належить не тільки одній Кесарійській Церкві, і не в свій тільки час, не одним співвітчизникам своїм був корисний, але по всім країнам і містам вселенної, і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем найспасительнішим», – так говорив сучасник святителя Василія, святий Амфілохій, єпископ Іконійський.
Святитель Василій народився близько 330 року в Кесарії. У його сім’ї до лику святих причислені мати Емілія, сестра Макрина, брат Григорій. Батько був адвокатом, під його керівництвом Василій здобув первинну освіту, потім він навчався у кращих вчителів Кесарії Каппадокийської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом, а пізніше перейшов до шкіл Константинополя. Для завершення навчання святитель Василій відправився до Афін – центру класичної освіти.
У Афінах Василій Великий здобув усі доступні знання. Про нього говорили, що «він так вивчив все, як інший не вивчає єдиного предмету, кожну науку він вивчив до такої досконалості, неначе не вчився нічому іншому. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, що мав глибокі пізнання в медицині, – це був як корабель, такий навантажений ученістю, наскільки це містке для людської природи».
У Афінах між Василієм Великим і Григорієм Богословом встановилася тісна дружба, що продовжувалася все життя. Близько 357 р. Василій повернувся в Кесарію, де незабаром вступив на шлях аскетичного життя. Майбутній святитель, прийнявши хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного керівника, він відвідав Єгипет, Сірію, Палестину. Наслідуючи наставників, повернувся в Кесарію і оселився на березі ріки Ірис. Навколо нього зібралися ченці. Сюди ж Василій привернув свого друга Григорія Богослова. Вони трудилися в строгій стриманості; при важких фізичних навантаженнях вивчали творіння якнайдавніших тлумачів Священного Писання. Ними була складена збірка Добротолюбіє. У царювання Констанція (337-362) розповсюдилося псевдовчення Арія. У цей час Церква покликала до служіння Василія і Григорія.
Василій повернувся до Кесарії, де у 362 р. був рукопокладений в сан диякона, в 364 р. – в сан пресвітера. При імператорові Валенті (334-378), прихильнику аріан, у важкі часи для Православ’я до Василія перейшло управління церковними справами. В цей час він склав чин Літургії, «Бесіди на Шестиднев», а також книги проти аріан. У 370 р. Василій був возведений на єпископа на Кесарійськую кафедру. Він прославився своєю святістю, глибоким знанням Священного Писання, великою ученістю, трудами на благо церковного миру і єдності. Серед постійних небезпек святитель Василій підтримував православних, утверджуючи їх у вірі, закликаючи до мужності і терпіння. Все це викликало ненависть до нього аріан. Все своє особисте майно він віддавав на користь бідних: створював притулки, благодійні готелі, лікарні, влаштував два монастирі – чоловічий і жіночий.
Аріани усюди переслідували його. Святителю Василію погрожували розоренням, вигнанням, тортурами і смертю. Він же сказав: «Смерть для мене благодіяння. Вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю».
Святитель Василій майже щоденно звершував богослужіння. Він особливо піклувався про суворе виконання канонів Церкви, уважно слідкуючи, щоб до числа кліру вступали лише достойні. Невтомно відвідував він свої церкви, слідкуючи, щоб ніде не була порушена церковна дисципліна. За прикладом ченців, клірики митрополії святителя, навіть диякони і пресвітери, жили у надзвичайній скромності і простоті, трудились і провадили життя чисте і доброчесне. Святитель Василій Великий відомий також як один із творців чернечого уставу та організаторів східного чернецтва, зокрема відомі його «Великі і малі чернечі правила».
Святий Василій підготував скликання Другого Вселенського Собору, але не дожив до нього. Він помер 1 січня 379 року у віці 49 років. Незадовго перед смертю він благословив святителя Григорія Богослова на прийняття Константинопольської кафедри.
Святий Василій – ревний творець живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій – це проповідник від Бога, його слово живе, палке і вогненне.
За своє коротке життя святитель Василій залишив нам велику богословську спадщину: дев’ять бесід на Шестиднев, 16 бесід на псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Пресвяту Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів, чернечі правила, подвижницький статут, дві книги про Хрещення, книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам.
За свої заслуги перед Православною Церквою святитель Василій названий Великим і прославляється, як «слава і окраса Церкви», «світило і око всесвіту», «вчитель догматів», «палата вченості». Святитель Василій Великий є небесним покровителем просвітителя Руси – святого рівноапостольного князя Володимира, названого в хрещенні Василієм. Князь Володимир глибоко шанував свого небесного покровителя і на його честь побудував на Руси багато храмів.
Святитель Василій Великий, поряд зі святителем Миколаєм Чудотворцем, здавна користувався особливим шануванням у середовищі українського народу. Частичка мощів святителя Василія сьогодні перебуває у Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а його правиця – у вівтарі храму Воскресіння Христового у Єрусалимі.
З нагоди свята в нашому храмі було звершено урочисте богослужіння. Після літургії було відправлено Новорічний молебень.
