Богові догодили. Продовжуючи собою святкування П’ятидесятниці, коли відбулося зішестя Святого Духа на апостолів, Неділя всіх святих нагадує про всю незчисленну кількість святих, які засяяли і яким належить просяяти благодаттю Святого Духа в усьому світі від Адама і до Другого Пришестя Христового.
Залежно від подвигів святих Православна Церква розділяє їх за видами святості: апостоли (учені Христові), рівноапостольні (святі, які подібно до апостолів, попрацювали у наверненні до Христа цілих країн і народів), пророки, святителі (патріархи, митрополити, архієпископи, єпископи), преподобні (святі, що прославилися в чернечому подвигу), мученики, великомученики, преподобномученики, священномученики, новомученики (ті, хто зазнав страждання і смерть за ім’я Христове, за Православну віру), безсрібники (святі, які відмовилися від багатства заради Христа, лікарі, які не брали плати за свою працю), юродиві Христа ради (подвижники, що добровільно прийняли на себе образ божевільних), сповідники (ті, хто багато постраждав за Христа, але уникнув мученицької смерті), страстотерпці (ті, що загинули від рук убивць і ворогів; відзначається особливий характер їх подвигу – незлобливість і непротивлення ворогам), праведні (миряни і священнослужителі з білого духовенства, шановані за праведне життя).
Православна Церква вшановує святих не як богів, але як вірних слуг, угодників і друзів Бога; вихваляє їх подвиги і діла, звершені ними за допомогою благодаті Бога і на славу Бога, так що вся честь, що віддається святим, належить до величності Божої, Якому вони догодити на землі своїм життям; вшановують святих щорічними спогадами про них, всенародними святами і спорудженням на їхню честь храмів. Вшановуючи святих, як вірних слуг, угодників і друзів Божих, Церква, разом із тим, закликає їх в молитвах, не як богів, що можуть допомагати нам своєю власною силою, а як своїх заступників перед Богом.
Апостол Іоан Богослов засвідчив, що святі підносять свої небесні молитви перед Агнцем Божим, згадуючи в них і про спільників своїх із Церкви ”войовничої” – земної (див. Одкр. 5: 8; Одкр. 8: 3 – 4). На підставі Святого Писання, Церква завжди навчала закликати святих, із повною впевненістю в їхньому заступництві за нас перед Богом.
Поява загальної церковної пам’яті всіх мучеників, або ж усіх святих, сталася в Східній частині Римської імперії не пізніше кінця IV – початку V століття. У проповіді святителя Іоана Золотоустого на честь «всіх святих, які по всьому світу постраждали» повідомляється, що це свято звершується через тиждень після свята П’ятидесятниці. Саме цей звичай із часом поширився у всій Православної Церкві.
В Сирії в ту саму епоху це свято теж існувало, але святкувалося в інший час. Так, серед піснеспівів преподобного Єфрема Сирина містяться вказівки на святкування пам’яті всіх святих 13 травня, а Сирійський Лекціонарій 411 року позначує цю пам’ять в п’ятницю після Пасхи.
В грузинському перекладі Єрусалимського Лекціонарія, що відбиває практику V – VII століть, пам’ять усіх мучеників подана 22 січня. Крім того, 16 квітня у цій історичній пам’ятці святкується спогад «апостолів і всіх святих, які прийняли їхнє вчення».
В Західній частині Римської імперії також було відомим святкування 13 травня, згадане у святого Єфрема Сиріна. Саме 13 травня 609 або 610 року папа Римський Вонифатій IV освятив у Римі колишній язичницький Пантеон як храм на честь Пресвятої Богородиці та всіх мучеників. Римський папа Григорій III у першій половині VIII століття освятив на честь Всіх святих одну з каплиць базиліки святого Петра і встановив щорічне святкування цієї події 1 листопада, а через століття папа Григорій IV офіційно затвердив Римській Церкві в цей день свято Всіх святих. 31 жовтня, напередодні свята, віруючі дотримувалися посту.
За словами преподобного Іоана Дамаскіна: «у святих ми шануємо не безгрішність (безгрішний тільки Бог), не звершені ними чудеса, проголошені пророцтва, подвиги аскетики або боротьби, а ту благодать Божу, яка в них засяяла, зробивши їх «чистими оселями Божими».
У цей день Церква нагадує нам про те, що святість – це не доля окремих особистостей, а мета життя кожного християнина. Сама здатність до святості закладена Творцем при створенні людини, створеної за образом і подобою Божою. Однак, якщо образ Божий у нас є і він – невід’ємний (як людська іпостась), хоча і значно затьмарений через гріховне існування, то подоба Божа – значною мірою втрачена через гріхопадіння прабатьків – властивість, яка нескінченно здобувається в міру зростання в благодаті.
Свт. Ігнатій (Брянчанінов) писав, що велике усвідомлення і відчуття своєї гріховності, яке дарується Божественною благодаттю, випереджає всі інші благодатні дари. Смирення ж виникає у людини за умов спонукання себе до виконання заповідей Євангелія і покаяння. Пізнання свого безсилля стати духовно і морально здоровим, святим без допомоги Божої створює тверду психологічну базу для непохитного прийняття Бога як джерела життя і всілякого блага. Смирення виключає можливість гордовитого мріяння стати «як Бог» (Бут. 3: 5). Таке самопізнання відкриває людині Того, Хто хоче і може спасти її зі становища смерті, відкриває їй Христа. Саме цим пояснюється настільки виняткове значення, що надається смиренню усіма святими.
Але якщо ”Ліствиця духовного життя” будується на смиренності, то увінчується вона найбільшою серед чеснот (1Кор. 13:13) і якою називається Сам Бог (1 Ін. 4: 6), – Любов’ю. Нею святі найбільше прославилися, нею перемагали світ, переважно нею явили вони велич, красу і благо Божественних обітниць людині.
Відповідно до Священного Писання, справжня християнська Любов є даром Духа Святого, а не результатом якихось власних зусиль. Досягнення цієї Любові неможливе без попереднього набуття інших чеснот і в першу чергу смиренності, що є основою всіх сходинок чеснот. У християнина, що не має належного пізнання себе і досвідченої смиренності, любов мінлива, непостійна, змішана з марнославством, егоїзмом, сластолюбством, у ній живе мрійливість. Таким чином, любов святих це не звичайне земне почуття, не результат цілеспрямованих зусиль щодо пробудження в собі любові до Бога, але дар Духа Святого, що як такий відчувається і виявляється зовсім інакше, ніж навіть найбільш піднесені земні почуття. Про це особливо красномовно свідчать плоди Духа Божого, що посилаються всім щирим християнам відповідно до ступеню їхнього сумління, духовної чистоти і смиренності.
Святе Писання і твори Святих Отців постійно говорять про ті абсолютно особливі за своєю силою і за своїм характером стани радості, блаженства або, висловлюючись звичайною людською мовою, щастя, які неможна порівняти ні з якими звичайними переживаннями, які поступово відкриваються у християнина, що живе правильним духовним життям. Найчастіше ці стани передаються словами: любов і радість, оскільки вищих, ніж ці, понять, немає в мові людській.
«Обожнення» – цей термін найбільш точно пояснює істоту святості. Вона є самим найтіснішим єднанням із Богом, стяжанням Духа Святого, про яке говорив преподобний Серафим Саровський. Вона є Царством Божим, що ”прийшло в силі” (Мк. 9, 1) в тих віруючих, про які Спаситель сказав: Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: «іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. 16: 17 – 18). Ці знаки є однією з очевидних вказівок на те, що святість є єдність з Духом Господнім (1 Кор. 6, 17), Який є Бог, що творить чудеса (Пс. 76, 15).
До святості, за вченням Церкви, покликаний кожен. Історія знає чимало парадоксів: нерідко святими ставали, здавалося б, абсолютно втрачені для суспільства люди. Першим увійшов до раю … розбійник. Той самий, який висів на хресті праворуч від Христа. Розіп’ятий він був за свої «заслуги» сам, і сам це визнавав. Але щирого покаяння в останню хвилину життя і слів, звернених до розп’ятого Христа «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоєму» виявилося досить для того, щоб увійти в рай. Марія Єгипетська – ще один парадоксальний приклад: з ранньої юності вона вдавалася до розпусти, потопала в гріху, спокушала всіх оточуючих чоловіків. І раптом вона захотіла увійти до церкви, куди її не пустила сила Божа. Тоді Марія і зрозуміла весь жах свого життя і до кінця днів каялася за свої гріхи.
Неділя всіх святих має особливе значення в річному колі богослужіння. З цього дня закінчується період співу Тріоді Квітної і починається період співу Октоїха; Неділя всіх святих відкриває собою цикл читання 11 воскресних Євангельських читань на Недільній ранній.
У понеділок після свята всіх святих починається читання на літургії Послання до Римлян і Євангелія від Матфея (в пасхальний період читалися Діяння святих апостолів і Євангеліє від Іоана). В цей же понеділок розпочинається Петрів (Апостольський) піст, який змінює загальний (тому що немає посту в середу і п’ятницю) тиждень після П’ятидесятниці.
Неділя Усіх святих – престольне свято нашого храму, у якому зберігаються частки мощей славетних угодників Божих. З цієї нагоди місцеве духівництво спільно з вірянами звершили урочисте богослужіння.
