В суботу п’ятого тижня Великого посту свята Церква урочисто звершує подячну похвалу Богородиці. Напередодні у п’ятницю на ранній урочисто читався Акафіст Пресвятій Богородиці настоятелем прот. Валерієм та духовенством храму. Зранку, в суботу ієреєм Михаїлом була відслужена Божественна Літургія, по закінчені якої був урочисто звершений молебен до Пресвятої Богородиці.
Це свято встановлене в IX столітті за неодноразове визволення заступництвом Божої Матері Константинополя від нашестя ворогів.
Приводом для встановлення цього свята стало чудесне визволення у 626 році Пресвятою Богородицею Царгорода, столиці Візантії, з облоги персів і скіфів. Бачачи велику загрозу життю, мешканці міста зібралися в храмі Святої Софії і з великим плачем благали Бога про порятунок. Константинопольський патріарх Сергій взяв ікону Пресвятої Богородиці «Одигітрія», обійшов з нею хресним ходом навколо стін міста, а потім опустив у воду Її ризу, і, як пише літописець, “море закипіло, ворожі кораблі потонули та ворог відступив від міста”.
Місто було врятоване. Вдячні жителі Царгорода всю ніч співали хвалебні пісні на честь заступниці роду християнського Пречистої Діви. З того часу щороку на п’ятому тижні посту (коли відбулося це чудо) у Константинополі відзначалося свято Похвали Богородиці.
Диякон Софійського собору Георгій Пісідійський написав хвалебний гімн Божій Матері, який віруючі співали стоячи. Від цього і пішла його назва – «акафіст», що з грецької перекладається, як «несідальний спів». Кілька століть цей акафіст був єдиним у богослужбовому надбанні Православної Церкви. Він складається з двадцяти чотирьох пісень – за кількістю букв грецького алфавіту.
Згодом уклали повний Чин служби Похвали Богородиці. Спочатку його звершували лише у Влахернському храмі, з роками він поширився у всій Візантії. З ІХ століття це свято стало загальним для всієї Православної Церкви, йому присвятили окрему церковну службу.
