У Світлу суботу після Божественної літургії, за звичаєм, була прочитана молитва на розділення питома – благословенного пасхального хліба.
Артос (з грецької Áρτος — «квасний хліб») — особливий освячений хліб, спільний для усіх членів церкви, інакше — «просфора всеціла». Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадінням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Після освячення артос кладуть на аналой, який під час богослужінь стоїть біля іконостасу перед іконою Христа, в проміжках між службами аналой з артосом встановлюють у царських вратах. Згідно парафіяльній практиці під час щоденного хресного ходу артос обносять навколо храму і поміщають на колишнє місце. У Світлу суботу, після читання молитви, у ній, зокрема, є такі слова: «Господи Ісусе Христе, Боже наш, Хлібе ангельський, Хлібе життя вічного, що з Неба зійшов і наситив нас у пресвітлі ці дні духовною поживою Твоїх Божественних благодіянь заради спасенного Воскресіння Твого!.. Як благословив Ти п’ять хлібів у пустелі, так і тепер благослови хліб цей, щоб усі, хто споживатиме його, сподобилися від Тебе тілесного й духовного благословення і здоров’я…», і наприкінці Літургії роздається народові як святиня. Частки артоса, отримані в храмі, благоговійно зберігаються віруючими протягом року.
З артосом поєднане і прадавнє церковне передання, яке стверджує, що апостоли залишали за столом частину хліба — долю Пречистої Матері Господа на спомин постійного спілкування з Нею і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. В монастирях на сьогоднішній день цей звичай носить назву Чин Панагії, тобто спомин про Всесвятійшу Матір Божу. Наслідувати апостолів, перші пастирі Церкви постановили на свято Воскресіння Христового, вони вирішили класти в храмі хліб, ніби як видиму подобу того, що Спаситель, який постраждав за нас зробився для нас істинним хлібом життя. Богородична просфора – панагія, що стоїть на чернечому столі під час трапези, символізує присутність Божої Матері за трапезою, так само і артос зображає присутність за трапезою найрадісніших днів року Самого Воскреслого Христа.
Артос також можна уподібнити до старозавітних опрісноків, які давній Ізраїль, звільнений від Єгипетського рабства, споживав у дні пасхальної седмиці (Вих. 12, 15-20). Святий Кирил, єпископ Турівський, який жив в XII столітті, говорить: «Як євреї із Єгипту по пустині несли, на своїх головах опрісноки (Вих. 12, 34), доки не перейшли Червоне море, і тоді, посвятивши хліб Богу, розділили його між усіма, і всі, хто їв – були здорові і страшні для ворогів, так і ми, спасенні Воскреслим Владикою від рабства уявному фараону-дияволу, виносимо з дня Воскресіння Христового священний хліб — артос протягом цілого тижня і, нарешті, посвятивши цей хліб Богу, споживаємо і зберігаємо його на здоров’я тіл і душ наших».
Зі слів молитви на освячення артоса ми дізнаємося про його нинішнє призначення та необхідність вживати цю особливу їжу: «Споглянь на хліб цей, і благослови, і освяти його… А нас, що приносимо його, й цілуємо та споживаємо, учасниками Твого небесного благословення сотвори, і всяку хворість, і недуги від нас Твоєю силою віджени, здоров’я всім подаючи».
Отож, артос можна й треба з побожністю зберігати, споживати протягом року за різних життєвих потреб і обставин, згадуючи про невидиму присутність Христа, і твердо вірити, що Він через цей святий хліб зціляє недуги душі й тіла.
В Україні поширений звичай не споживати артос повністю в той день, коли його роздають, а зберігати благословенний хліб вдома, як духовні ліки від хвороб і недугів для вживання при потребі.
