В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Господь наш Ісус Христос сказав: «Збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її» (Мф.16,18). Вірний Своїй обітниці, Господь оберігає святу Православну Церкву і у важкі для неї часи воздвигає вірних служителів, які мужньо встають на її захист, маючи «силу й наставляти в здоровому вченнi, i викривати противників» (Тит. 1,9) Таким служителем і святителем Христової Церкви на теренах України у другій половині XVII століття, у важкий період, який називають «Руїною», став Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йосиф (Нелюбович-Тукальський).
Будучи єпископом на Пінщині, святитель Йосиф активно сприяв поверненню місцевих унійних священиків до православ’я і розбудовував свою єпархію, виявляючи найкращі архіпастирські якості. Ставши Київським митрополитом, святитель рішуче виступав проти втручання польського уряду в українські церковні справи, за що у червні 1664 року був ув’язнений у Марієнбурзькій фортеці в Пруссії.
Все своє життя митрополит Йосиф присвятив утвердженню православної віри в Україні. Він вважав, що розквіт Церкви можливий за умови здобуття незалежності Українською державою. Дотримуючись канонічного устрою Київської Митрополії, митрополит Йосиф дбав про збереження її зв’язку з Константинопольською Матір’ю-Церквою і став останнім митрополитом Київським, який у 1668 році отримав за давнім звичаєм затвердження на Київський престол від Вселенського патріарха.
Добрий пастир, сповідник віри, борець за єдність українського Православ’я, митрополит Йосиф (Нелюбович-Тукальський) упокоївся 26 липня 1675 року в Чигиринському Свято-Троїцькому монастирі, звідки його тіло у 1678 році було перенесене до Лубенського Мгарського монастиря. Тут мощі святителя Йосифа, збережені нетлінними, були у великій пошані і відкриті для молитовного поклоніння вірним аж до того часу, коли за наказом Петра І їх не замурували у стіну храму.
Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), після старанного дослідження життя і святительського подвигу Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси Йосифа (Нелюбовича-Тукальського) відзначивши такі його чесноти, як ревне архіпастирське служіння Церкві Христовій, сповідництво і твердість у захисті Православної віри, на засіданні, яке відбулося 22 листопада 2021 року у Києві під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, постановив:
– канонізувати і приєднати до лику святих святителя Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси;
– чесні останки святителя Йосифа вважати святими мощами і віддавати їм належне поклоніння;
– пам’ять святителя Йосифа відзначати в день його упокоєння 8 серпня (26 липня ст.ст.);
– писати ікону святителя для поклоніння відповідно до визначення VII Вселенського Собору.
Перебуваючи в райських оселях, святитель Йосиф нині молить Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, Якого він полюбив усім своїм серцем ще з дитинства і Якому ревно служив все своє життя, за Україну, яку шанував, як Богом дану йому Вітчизну, за Українську Церкву, яка нині має омріяну ним незалежність, та побожний український народ, який свято береже скарб Православної віри. Його ж молитвами, Господи Ісусе Христе Боже наш, помилуй нас!
ТРОПАРІ, КОНДАКИ ТА МОЛИТВА СВЯТИТЕЛЮ ЙОСИФУ (НЕЛЮБОВИЧУ-ТУКАЛЬСЬКОМУ), МИТРОПОЛИТУ КИЇВСЬКОМУ, ГАЛИЦЬКОМУ І ВСІЄЇ РУСИ (+1675).
ТРОПАР, глас 3: Прийдіть, вірні, прославимо святителя Йосифа,/ архіпастиря мудрого, віри Православної ревнителя,/ Престолу Київського окрасу/ і всієї Руси-України похвалу,/ єдності церковної поборника/ і за державу та народ наш молитвеника – //його ж заступництвом Господи, помилуй нас!
ТРОПАР інший, глас 4: Як немеркнучий світильник/ засяяв ти праведним житієм,/ святителю Христовий Йосифе,/ Престолу Київського окрасо і всієї Руси похвало!/ Старанно піклуючись про паству твою/ до збереження віри Православної та єдності церковної всіх закликав ти./ Тому і після смерті нетлінням тіла прославив тебе Господь/ і в Царстві Своєму оселив./ Нині ж на Небесах перебуваючи,/ молися, святий Божий, за нас,// що шануємо пам’ять твою.
КОНДАК, глас 4: Святого і богонатхненного проповідника істини/ явив Ти, Господи, на престолі святителів Київських, / труди бо його духовні милостивно прийнявши, / навчив усіх вірних молитовно взивати: / Радуйся, святителю Йосифе,// віри Православної і єдності Церкви мудрий поборниче!
КОНДАК інший, глас 8: Богомудрий Йосифе, Митрополите Київський/ і всієї Руси Прешосвятителю,/ за землю Українську невтомний молитвенику/ і чистоти віри Православної ревнителю,/ нині на Небесах перебуваючи/ молися за нас, добрий пастирю, до Христа Вседержителя,/ щоби твоїм заступництвом/ охоронив нас від усобиць, розділень і нападів ворожих,/ аби у мирі з Богом і ближніми своїми перебуваючи,// ми Небесного Царства з тобою сподобилися.
МОЛИТВА. О святителю Христовий Йосифе, архієрею чесний і Православ’я стовпе непохитний, Предстоятелю Київський і всієї Руси Митрополите, пастирю премудрий, Божественним Духом освячений! Жезлом віри народ наш згуртовуючи, до єднання навколо Церкви Христової і держави Української його ти закликав. Багатьох скорбот зазнав ти, знеславлення і гоніння терплячи, але після смерті нетлінням тіла прославив тебе Господь і вінцем небесним увінчав. І нині всехвальну пам’ять твою побожно шануючи, з розчуленим серцем взиваємо до тебе: Церкву Руси-України у єдності навколо Престолу Київського утверди, у вірі Православній та любові до Бога і ближніх всіх нас збережи, задуми лукавих зруйнуй, від нашестя супротивників та міжусобиці Батьківщину твою охорони, спільниками світла невечірнього нас, духовних дітей твоїх, яви, щоби досягнувши осель райських, з тобою разом до Господа ми взивали: «Благословенний Ти, Боже отців наших, і хвальне і прославлене ім‘я Твоє навіки». Амінь.
АКТ ПРО КАНОНІЗАЦІЮ СВЯТОЇ ПРАВЕДНОЇ ЄЛИЗАВЕТИ ГУЛЕВИЧ
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Серед доньок українського народу, які благочестивим життям угодили Богові, і прославились ревністю у вірі та жертовністю, однією з найвідоміших є фундаторка Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи, покровителька духовності і освіти в землях Київщини та Волині – представниця старовинного українського православного шляхетського роду Єлизавета Гулевич.
У важкі для православних українців часи, на межі XVI та XVII століть, коли відбувався наступ унії на Православну Церкву, коли відомі українські роди зраджували батьківську віру, праведна Єлизавета залишилася непохитною у Православ’ї і своєю наполегливістю зберегла віру у власній сім’ї.
Піклуючись про захист віри і розуміючи важливість для цієї справи освіченого духовенства, Єлизавета Гулевич у 1615 році подарувала свою садибу з землями в Києві для заснування нового православного монастиря. Ця пожертва зробила можливим відкриття при монастирі Київської братської школи, яка згодом була реформована у Києво-Братську колегію, а ще пізніше – у Києво-Могилянську Академію.
Повернувшись з Києва на свою рідну Волинь, праведна Єлизавета долучилася до діяльності Луцького Хрестовоздвиженського православного братства, регулярно передаючи кошти на його розвиток. Також вона матеріально підтримувала місцеву школу, сиротинець і шпиталь.
Єлизавета Гулевич мирно відійшла до Господа в 1642 році та, за її волею, була похована в крипті Луцької братської церкви. Згідно із заповітом більшість її статків перейшли Луцькому братському монастирю та церкві при ньому. Крім цього, меценатка заповіла певні суми кільком іншим храмам на Волині.
Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), після старанного дослідження життя і подвигу сповненої ревності по Богу Єлизавети Гулевич відзначивши такі її чесноти, як захист Православної віри, покровительство духовній світі і просвітництву, благодійність Церкві і милосердя до ближніх, на засіданні, яке відбулося 22 листопада 2021 року у Києві під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, постановив:
— канонізувати і приєднати до лику місцевошанованих святих у єпархіях на території історичної Волині та у м. Києві праведну Єлизавету (Єлизавету Василівну Гулевич);
— чесні останки праведної Єлизавети вважати святими мощами, залишивши їх на волю Божу;
— пам’ять праведної Єлизавети відзначати місцево у єпархіях на території історичної Волині та у м. Києві в день її небесних покровителів — пророка Захарії і праведної Єлисавети, батьків святого Іоанна Хрестителя, 18 вересня (5 вересня ст.ст.);
— писати ікону святої праведної Єлизавети для поклоніння відповідно до визначення VII Вселенського Собору.
Молитвами святої праведної Єлизавети Гулевич нехай благословить Господь український народ і державу, утвердить їх у вірі православній, зміцнить в душах вірних любов до Бога і до ближніх, наставить правителів держави нашої на всяку правду.
ТРОПАРІ, КОНДАКИ І МОЛИТВА СВЯТІЙ ПРАВЕДНІЙ ЄЛИЗАВЕТІ ГУЛЕВИЧ
ТРОПАР глас 4: Свята сповіднице віри Христової, / Києва першопрестольного благодійнице/ і землі Волинської похвало,/ Церкви Православної мудра заступнице і щедра піклувальнице, / моли милостивого Бога, праведна Єлизавето, / подати народу нашому просвітлення духовне // і від багатьох напастей швидке визволення.
ТРОПАР інший, глас 3: Прожила ти святе і праведне житіє,/ сповіднице славна Єлизавето,/ віру апостольську, віру отцівську, віру Православну/ непорушно зберігаючи/ і школу Києво-Братську/ разом з благовірним гетьманом Петром Сагайдачним і козацтвом українським/ для просвічення народу нашого розбудувала ти./ Багато користі для утвердження Церкви Православної/ своєю благодійністю і жертовністю зробила ти,/ за це Христос Господь нетлінним вінцем прикрасив тебе/ і в Царстві Небесному оселив,/ де нині біля Престолу Божого перебуваючи,// молися за спасіння душ наших.
КОНДАК, глас 3: Православної віри сповіднице всехвальна/ і в духовному просвітництві помічнице щедра, / навчи нас із вдячністю взивати до тебе: / Радуйся, свята праведно Єлизавето, // благочестя християнського взірець нев’янучий.
КОНДАК інший, глас 1: Запашна квітко землі Волинської,/ що в час буремний для України від благочестивого кореня виросла,/ життям побожним і плодами діл милосердя/ на користь Церкви Христової/ щиро потрудилася ти,/ храми, монастирі та Києво-Братську школу розбудовуючи,/ непохитно трималася ти віри Православної,/ любов до Христа, Безсмертного Царя, в серці своїм зберігаючи,/ і нині на Небесах разом з усіма святими перебуваючи,/ молися за нас, свята праведна Єлизавето,/ щоби Господь Вседержитель// просвітив світлом Своїм душі наші.
МОЛИТВА. О свята праведнице Христова Єлизавето, тепла за нас перед Богом заступнице і молитовнице, до тебе вдаємося з вірою і тебе благаємо: ти понад усе зберігала в родині своїй скарб неоціненний – віру Православну – допоможи і нам виховати дітей народу українського в благочесті та праведності; ти православного духовного просвітництва щедрою благодійницею стала – спонукай і нас прикладом свого побожного життя в християнських чеснотах зростати, повсякчасно заповідь Євангельську пам‘ятаючи: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного», Йому ж належить слава, честь і поклоніння нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
